ЧЕРНІГІВ, КНЯЖЕ МІСТО УКРАЇНИ
ІСТОРІЯ
ДОМІВКА ДЕЩО ПРО МІСТО ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ЗВІР МУЗИКА ПАМ'ЯТКИ ПРО САЙТ НА ПАРКАНІ

Краткий очерк истории Чернигова

Святий Михайло

Князь Мстислав

КОРОТКИЙ НАРИС ІСТОРІЇ ЧЕРНІГОВА

На території, яку займає сьогоднішній Чернігів, знайдено сліди людської діяльності IV тисячоліття до нашої ери. На початку ж І тисячоліття нашої ери тут оселилися слов'янські племена. Їх поселення розросталися і міцніли, у другій половині VII століття декілька таких поселень злилося, утворивши місто. Топонім Чернігів вперше з'явився у "Повісті временних літ", у якій, зокрема, викладається перший договір Русі з Візантією, що був укладений влітку 860 року князем Аскольдом після успішного походу київського війська на Константинопіль. У списку руських міст, яким, згідно з договором, греки зобов'язувалися сплачувати данину, Чернігів стоїть на другому місці після Києва, що свідчить про важливість головного міста Сіверян як економічного, політичного і культурного центру землі Руської.

Колишню могутність Чернігова підтверджують літописи і билини. Цікавими пам'ятками є чисельні кургани IX-X століть - поховання князів та бояр-дружинників. У результаті розкопок цих курганів було знайдено предметні матеріали, що характеризують соціальні стосунки, побут і культуру городян того часу і являють великий науковий інтерес. Унікальною пам'яткою є курган Чорна Могила, який, за переказами, є похованням князя Чорного. У кургані лежали мечі, шаблі, списи, кольчуги, щит з мідним окуттям, посуд, найціннішою ж знахідкою стали два тур'ячі роги, орнаментовані сріблом. На Болдиній горі виділяються кургани Гульбище і Безіменний. Великих розмірів меч, щит, кольчуга, бойова сокира, інше бойове спорядження, знайдене в кургані Гульбище, свідчить про те, що це було поховання великого і могутнього воїна-богатиря.

На початку ХІ століття Чернігів став столицею величезного і могутнього князівства. Трапилося це так. Наприкінці Х століття великий київський князь Володимир закінчив об'єднання східнослов'янських племен у складі давньоруської держави Київська Русь. Зміцнюючи великокняжу владу, Володимир Святославич замінив місцевих князів, які перебували у васальній залежності від нього, своїми синами, призначивщи їх своїми посадниками. По смерті великого князя у 1015 році його нащадки вчинили криваву суперечку. Почалося з того, що Святополк, який одержав прізвисько Окаянний, наказав убити своїх братів Бориса і Гліба і захопив великокняжий престол у Києві. Дізнавшися про це, Ярослав Мудрий, що княжив у той час у Новгороді, здійснив похід на Київ і розгромив військо Святополка, змусивши його втекти за кордон. Однак Ярослав не оселився у столиці, а почав правити батьківськими землями з Новгорода, до якого він звик.

Скориставшися відсутністю Ярослава, до київської брами підійшов енергійний і підприємливий Мстислав Хоробрий, який княжив у Тьмутаракані (сьогоднішні Керченський і Таманський півострови, що омиваються Азовським та Чорним морями), і запропонував, щоб його прийняли як великого князя, але, як свідчить літопис, "не приняша его кыяне". Тоді Мстислав прийшов до Чернігова, де у той час не було свого князя. Тут його гостинно зустріли місцева знать і духовенство, які запросили його на престол.

Як Ярослава, так і Мстислава не залишала думка про об'єднання великої держави під власною владою. Скориставшися військовою хитрістю, у 1024 році у битві під Лиственом, що за 40 кілометрів від Чернігова, Мстислав вщент розбив військо брата. Для слов'ян ця перемога мала велике значення, оскільки армія Мстислава Хороброго складалася з його місцевих підданих, а у війську Ярослава служили вікінги, професійні військові, яких вважали непереможними. Та недарма Ярослав одержав прізвисько Мудрий: того, чого йому не вдалося добитися силою, він частково добився дипломатією - через два роки брати помирилися і розділили руські землі по Дніпру.

Чернігів став столицею князівства, землі якого досягали річок Оки, Дону, Азовського моря. Прокняживши у Чернігові 10 років, Мстислав раптово помер і чернігівські землі відійшли до Ярослава Мудрого, який невдовзі перед своєю смертю розділив їх між своїми трьома синами. Чернігів дістався Святославу -- той княжив у ньому 19 років і став засновником династії Святославичів. Часом чвари князів за Чернігів ставали особливо гострими. 1078 року тут осів Володимир Мономах, але через 16 років був змушений передати правління синові Святослава Олегу. В 1097році Любецький з'їзд князів визнав спадкові права на Чернігів за Святославичами, які правили тут більше ста років.

Правління Мстислава Хороброго стало початком золотої доби Чернігова. Податки до княжої скарбниці поступали з території, рівної сучасній Франції. Бурхливо розвивалися мистецтво і ремесла, писалися літописи, виник власний архітектурний стиль, було зведено прекрасні споруди. Деякі з них збереглися до наших часів. У період свого розквіту Чернігів був одним з найбільших міст Європи, його укріплена плоша перевищувала два квадратні кілометри, а населення складало 25 тисяч людей.

Проголосивши принцип династичного розподілу Русі, Любецький з'їзд князів таким чином документально закріпив процес її феодального роздрібу, при якому руські князівства ставали все меншими і слабкішими. Це полегшило зграям золотоординського хана Батия захоплення руських земель. 19 жовтня 1239 року Чернігів був узятий штурмом двоюрідним братом Батия -- ханом Менгу. Місто було настільки пограбоване і спустошене, що лише через чотири століття виросло до території, яку займало на початку ХІІІ століття. Але Чернігову вже не судилося повернути собі колишню славу.

Більш як на чотири століття простягнувся період застою і занепаду. З середини XIV століття містом володіли литовські феодали, на початку XV століття Чернігівські землі потрапили під владу князів Московської держави. В ті смутні часи місто неодноразово піддавалося нападам кримських татар, особливо спустошуючими були набіги хана Менгли-Гірея, який спалив місто в 1482 і 1497 роках. 1618 року Московська держава поступилася Чернігівськими землями Польщі.

Національно-визвольна війна українського народу під проводом гетмана Богдана Хмельницького проти польської шляхти закінчилася в 1648 році приєднанням Лівобережної України до спадкоємниці Московщини Російської Держави. В період так званої Гетьманщини - відносної автономії Лівобережної України у складі Росії - почалося політичне, економічне і культурне відродження Чернігова: місто стало центром козацького полку, а полк у ті часи був не стільки військовою частиною, скільки територіально-адміністративною одиницею. Полковники мали не тільки військову, але й цивільну владу. Всією ж автономією керував гетьман, звідси й назва - Гетьманщина.

З початком активної колонізації Лівобережної України, яка супроводжувалася ліквідацією козацької вольниці і закріпаченням селянства, було ліквідовано і її полковий устрій. Чернігів став центром намісництва, а з 1797 року - центром Малоросійської (з 1802 року - Чернігівської) губернії Російської імперії. Розвиток капіталістичної промисловості почався після реформи 1861 року. З низки об'єктивних причин Чернігів не стаів промисловим центром і йому не вдалося вирватися з провінційних тенет.

Звістка про більшовицький Жовтневий переворот 1917 року в імперській столиці Петрограді дійшла до Чернігова на третій день. В роки громадянської війни та іноземної інтервенції місто багато разів переходило з рук у руки сторін, що змагалися. Після остаточного утвердження в Чернігові Радянської влади наприкінці жовтня 1919 року почалося відновлення зруйнованої економіки. В 1932 році місто стало центром Чернігівської області, що була утворена у складі Української Радянської Соціалістичної Респуліки, однієї з п'ятнадцяти республік Радянського Союзу. У ході здійснення програми індустріалізації у Чернігові виникли нові галузі промисловості. В 1934 році випустили свою першу продукцію фабрика первинної переробки вовни та фабрика музичних інструментів.

У період Другої Світової війни, у ході літнього наступу німецьких військ 1941 року, Чернігів став ключовим пунктом на шляху їх просування на Москву, в обхід Брянських лісів. Стратегічне значення Чернігова розуміло і радянське командування, яке влаштувало тут міцні рубежі оборони. Першим нальотам німецької авіації місто піддалося вже у кінці червня сорок першого. Бомбардування спричинили Чернігову значні руйнування.

Німецька окупація Чернігова продовжувалася з 9 вересня 1941 по 21 вересня 1943 року. У місті було створено три концентраційні табори, всього за роки війни німці знищили у місті більш як 52 тисячі місцевих жителів і радянських військовополонених. Сьогодні про це нагадують пам'ятники, встановлені на місцях масових страт. Лісова місцевість Чернігівщини та сусідніх областей створювала сприятливі умови для ведення партизанської війни. Партизнський рух на Чернігівщині одержав надзвичайний розмах, у ньому взяло участь більш 50-ти тисяч людей. У самому ж Чернігові під керівництвом радянської розвідки активно діяло антинімецьке підпілля, яке координувало свої дії з партизанами.

У результаті військових дій Чернігів було майже повністю зруйновано: у вересні 1943 року з його центральної площі було видно околиці міста і навколишні поля. Були зруйновані всі промислові підприємства, школи, театри, цехи, майстерні, багато цікавих архітектурних пам'ятників і біля 70 відсотків житлових приміщень. Тільки троє міст колишнього Радянського Союзу піддалися ще більшим руйнуванням: Сталінград, Севастополь та Воронеж. Відбудова Чернігова і його економіки йшла надзвичайно швидкими темпами. Вже 1950 року підприємства міста перевищили довоєнні обсяги випуску продукції. Невдовзі почалося будівництво промислових гігантів: об'єднання з виробництва синтетичних волокон і камвольно-суконного комбінату. У 70-і роки були побудовані завод автозапчастин і радіоприладний завод.

1986 рік увійшов в історію як рік найбільшої ядерної катастрофи ХХ століття, пов'язаної з аварією на Чорнобильській атомній електростанції ім.В.І.Леніна, що розташована лише за 80 кілометрів на захід від Чернігова. Про те, що там "щось" сталося городяни дізналися від біженців з міста енергетиків Прип'яті. Спочатку відомості про подію і її можливі наслідки старанно замовчувалися, потім комуністична пропагандистська машина спрямувала всю потужність своєї критики на західні засоби масової інформації, що повідомляли правду про Чорнобиль. Незважаючи на запевнення владних структур, що, мовляв, нічого страшного не трапилося, настрої чернігівців були близькі до паніки. Всі намагалися хоч на короткий час, вивезти дітей з міста.

Головним негативним наслідком катастрофи стало різке погіршення стану здоров'я учасників ліквідації аварії і дітей. Після катастрофи в області було зафіксовано 56 випадків раку щитовидної залози у дітей, до аварії ж не було жодного такого випадку. І все ж завдяки вітрам, що переважали у той період часу, чернігівці порівняно мало постраждали від катастрофи. Є думка, що це сталося тому, що в одному з чернігівських храмів зберігалися нетлінні мощі святого Феодосія, відомого українського церковного і політичного діяча, який у кінці XVII століття був чернігівським архиєпископом.

На початку 1990 року Чернігів знову нагадав про своє існування, якщо не всьому світу, то, принаймні, Радянському Союзу, що вже бився тоді у передсмертній агонії. Все почалося з простої дорожно-транспортної пригоди: 6 січня, у самий переддень православного Різдва Христова. На одному з перехресть міських вулиць "Волга" - службовий автомобіль обласного чиновника, вдарилася в приватний автомобіль "Жигулі". У багажнику, що відкрився від удару, перехожі побачили те, що і в найсолодшому сні їм би не наснилося. Там була… їжа! У людий, що звикли днями "полювати" містом у пошуках шматка дешевої ковбаси або пляшки молока, почуття несправедливості викликало обурення, яке тут же переросло у стихійній бунт.

Натовп, що зібрався, перевернув злощасну "Волгу", на її днище видряпувалися люди, розмахуючи захопленими з машини "трофеями". Ні в чому не винуватий автомобіль громили всім, що потраплялося під руку. Проста випадковість послугувала причиною серії багатотисячних мітингов протесту проти комуністичного режиму. Січневі події в Чернігові увійшли в історію СРСР під назвою "ковбасна революція". Тоді, в умовах горбачовської перебудови, відносної демократизації радянського суспільства, люди зрозуміли, що можна відкрито висловлювати свої претензії до влади.

З 1991 року Чернігів - історичне місто, обласний і районний центр молодої незалежної східноєвропейської держави - Україна. У вересні 1992 року в Чернігові відбулися урочистості з приводу 1300-річчя міста. Головною подією свята стало відкриття пам'ятника великому українському поету Тарасу Шевченку, в якій взяв участь перший Президент України Леонід Кравчук.

Примітка

Тривалий час було прийнято вважати, що перша письмова згадка Чернігова відноситься до 907 року. Підставою для цього було викладення у "Повісті временних літ" договору Русі з Візантією, укладеного князем Олегом. Однак чернігівський історик Володимир Коваленко стверджує, що перші угоди Києва з Константинополем були укладені ще князем Аскольдом. Переадресування та передатування цих угод були здійснені книжниками Ярослава Мудрого з суто ідеологічних міркувань.

Русь, Росія, Україна. (Замість примітки)

Для деяких читачів, особливо іноземних, не зрозуміло, чому стосовно історії України використовується слово руський. Цей прикметник походить від іменника Русь. Первісно під Руссю розуміли східнослов'янські племена, що осіли у середньому Подніпров'ї, перш за все полян. Головними містами Русі були Київ, Чернігів і Переяславль. Тут виникло спочатку державне утворення Руська земля, а потім рання феодальна держава Київська Русь, яка динамічно росла, консолідуючи навколо себе інші східнослов'янські племенні союзи. Так згодом виникли територіальні поняття -- Мала русь та Велика русь, які співвідносилися як ядро і ціле. Відповідно, населення цих територій почало називатися малоросами і великоросами.

Пізніше південно-західні руські землі (Малая русь) дістали назву Україна: край, околиця. Населення ж країни, малороси, відповідно - українцями. Слово Росія візантійського походження, так на греко-латинський манер -- ще в середні віки називали Русь на Заході (Russia, Ruscia, Ruzzia). Звідти це ім'я прийшло на землі, об'єднання яких почала Московська держава. Порівняно недавно назва великороси вийшла з користування і слов'янське населення Росії стало називатися по-російськи русскими.

У сучасній російській мові прикметник русский означає як той, що відноситься до Давньої Русі, так і той, що відноситься до росіян, до російського народу. Порівняно ж новий прикметник российский означає тільки належність до Росії як до держави. В українській мові слово руський має лише одне значення - той, що відноситься до Давньої або Київської Русі. В той час як прикметник російський виражає належність як до російського народу, так і до Росії, Російської Федерації.

НА ЗАБОРЕ
© Сергій та Олена Колесник, Олександр Любенко, Свiтлана Кокорiна
2001